Вещи тоже имеют свои истории

Володимир ЕННАНОВ, журналіст

       Крісло-качалка, куплене моїм покійним батьком ще у 1975 році, є незмінним предметом інтер’єру в нашій квартирі. З роками воно обшарпалося, тому довелося трохи підремонтувати та пофарбувати. Батько купив цей польський виріб в одному з київських магазинів , а віз до Бучі електричкою, зручно вмостившись на придбаному щойно дефіциті. В нашій тоді ще новій напівпорожній квартирі без меблів воно стало одним з перших придбань.
       Мій батько- Дилявер Еннанов, любив читати газети, сидячи в цьому кріслі. І тепер воно – згадка і пам’ять про нього та маму. Саме в цьому кріслі, батько обговорював з мамою чергову главу Букваря для молодшого шкільного віку, виданого українською та кримськотатарською мовами. Він робив кримськотатарський переклад, а мама –український. Батько працював звичайним інженером в київському «Південтеплоенергомонтажі» і при цьому 30 років займався літературною діяльністю. Перекладав з турецької, узбецької, азербайджанської та інших мов. Він є автором «Хрестоматії кримськотатарської музики».
        Тепер на історичному кріслі люблять гойдатися сусідські дітлахи, які заглядають до мене у гості. А коли вони йдуть додому, це затишне місце займаю я ,і крісло , ніби машина часу, повертає мене у дитинство, де ще живі батьки, а від свіжої преси пахне типографською фарбою …
         І коли друзі радять мені обновити інтер’єр в кімнаті, зокрема, придбати сучасне модернове плетене крісло, я знаю, що нізащо не «зраджу» моєму старенькому, родом з минулого століття.